Лариса Остапенко: Заплакана мецо-сопрано
Лариса Остапенко…
Воно само вривається в пам’ять і лягає згустком холодів у серці. Що ми знаємо про цю жінку?
Заплакана мецо-сопрано
Лариса Іванівна Остапенко — українська співачка, мецо-сопрано. Народна артистка Української РСР (1982). Народилася 1 січня 1935 року в Борисполі, Київська область. Померла 17 серпня 2010 року в Києві.
Щось є в її голосі від рідного Полісся, його щемно-лісової сутності. І не тільки в голосі, а й в очах, з яких часто, випереджаючи його, виступає сльоза. І так, здається, завжди було і завжди буде, поки лунає пісня.
«Одна пісня, єдина — вся за життя!» — гучно проголосив колись поетичний віщунець Іван Драч. Але Лариса Остапенко співала чимало пісень, різних пісень. А та, одна, єдина, що пройшла через усю її долю, ще й досі живе в її душі, як невід'ємна частина її сутності.
Почалася вона ще в далекому дитинстві. Наступного після війни року, коли не було в селі ні радіо, ні світла, хіба що, десь у лісі або понад ставом, гучнувато тужив соловейко. А ще саме в той рік хата Остапенків, що стояла на закрайку села, раптом заповнилась вояками-фронтовиками: четверо вже воювали, а двоє ще були зовсім молоденькими, тільки що з підліткового віку вийшли. Вони приходили по черзі, щоб заночувати, погретися біля грубки, а потім знову піти у свій важкий степовий похід.
Роль пісні
І щоразу пісня! То заводили «Розпрягайте, хлопці, коней…», то співали пісню про Катюшу, іноді «Ой у лузі червона калина…», що так дивно звучала з вуст бойового воїна — простого і щирого.
Іноді в хатині збиралися у вечірню пору всі фронтовики п'ятого Бойківського полку, що стояли в селі. Пісні їхні линули в темряву, наче сама грізна війна вкотре скорботно згадувала себе. Співали тихо, щоб не потривожити відпочиваючих селян, але всім серцем тужили за домівкою, за ріднею, за матір'ю і за маленькими дітьми, що були ще зовсім не привчені до війни.
Можливо, саме тоді, в далекому дитинстві, у глибоко раниму душу дівчинки закралася пісня, і заволоділа нею навічно. Вони співали багато й удвох: і старшенька сестра Маруся, і молодша Лариса. Співали так, що інколи луна їхніх голосів докочувалась до протилежного краю села.
Початок співацької кар'єри
Після закінчення школи Лариса Остапенко вступила до театрального інституту імені Карпенка-Карого, у клас до відомого педагога Марії Романовни Юрченко.
Через деякий час молодою дівчиною у складі ансамблю української народної пісні та танцю «Ятрань» Лариса Остапенко почала їздити на гастролі як в радянські республіки, так і закордон. У 1982 році Ларисі Остапенко присвоїли звання Народної артистки Української РСР. У її репертуарі були українські народні пісні, пісні радянських композиторів, твори світової класики. Лариса Остапенко була членом Національної спілки композиторів України, виступала в концертах по всьому світу.
Остання зустріч з рідним Поліссям відбулася в 2005 році, під час проведення фестивалю «Поліське літо», в якому Лариса Іванівна взяла участь. Село знову зустріло свою славетну дочку, заспівало для неї своїх пісень та уклонилось до землі її таланту і великій людській любові.
Висновок
Лариса Остапенко — талановита українська співачка, яка своїм голосом і піснями зачаровувала людей різних поколінь. Її творчість була відзначена високими нагородами, а її ім'я назавжди залишиться в історії української культури.
Часто задавані питання
- Хто така Лариса Остапенко?
- Яким голосом вона володіла?
- Коли їй присвоїли звання народної артистки Української РСР?
- Який репертуар мала Лариса Остапенко?
- Де і коли відбулася остання зустріч Лариси Остапенко з рідним Поліссям?